Ганна Генке: «Я фанатка Нойштадта — і я така не єдина»
Ганна Генке служить пасторкою громади Пассендорф із 2023 року. Вона розповідає, чому полюбила Нойштадт і як, на її думку, можна налагоджувати порозуміння між поколіннями, культурами та релігійними традиціями.
Анна-Лена Венцель: Відколи ви працюєте в церкві Нойштадта?
Ганна Генке: Від квітня 2023 року. Я виросла у Старому місті й майже не знала Нойштадта. Довгий час дивилася на нього зверхньо — як на «складний район». Тепер же мені тут дуже подобається. Я переконана, що церква має залишатися активною саме в таких місцях. Це й стало моїм щирим бажанням — працювати тут.
⸻
— Скільки існує громада?
Будівлі Пассендорфської церкви й пасторату зведені у 1720-х роках — це барокові споруди. Коли близько 60 років тому почали будувати Нойштадт, було великим щастям, що ці об’єкти збереглися: більшу частину старого Пассендорфа просто знесли.
Створення громади в Нойштадті було непростим: влада НДР намагалася цьому перешкодити. Але люди все одно її організували — ходили по домівках, спілкувалися з мешканцями й, попри спротив держави, вибудували свою парафію.
⸻
— Як би ви охарактеризували громаду?
Наша громада — ліберальна. Мені особисто важливі гендерно-нейтральні звертання до Бога та феміністична теологія, і громада це підтримує. Ще за часів НДР ми мали активні міжнародні контакти; сьогодні маємо партнерські громади в Латинській Америці та Нідерландах. До нас приїжджали гості з усього світу — навіть за соціалістичних часів.
Водночас у Нойштадті ми перебуваємо певною мірою у «власній бульбашці». Це особливо помітно в політичних питаннях. Нещодавно ми говорили про те, що більшість у громаді — ліволіберальних поглядів, тоді як довкола чимало прихильників AfD.
⸻
— Ви свідомо продовжуєте традиції, які церква мала в НДР, коли вона була простором для інакодумців та маргіналізованих?
Так. Мені бракує тієї активної суспільної ролі, яку церква колись відігравала.
У Нойштадті церква справді була сміливим актором. Молодіжний диякон Лотар Рохау працював із молоддю: на окремі події збиралося до 500 підлітків, серед них багато панків. За цим уважно стежили спецслужби. Ці історії й досі залишаються частиною пам’яті громади.
У 1983 році під час «екологічної прогулянки» Рохау та кількох членів громади заарештували. Сьогодні, коли ми, наприклад, тимчасово прихищаємо людей, які потребують захисту, дехто хвилюється, що це знову може обернутися проблемами. Питання завжди те саме: чи можемо бути водночас відкритим простором і прихистком — і як поєднати ці дві ролі?
⸻
— Коли ви кажете «ми», кого маєте на увазі?
«Ми» — це керівництво громади: дев’ятеро волонтерів і я. Усі мають рівний голос; рішення ухвалюємо демократично, більшістю. Інколи, говорячи «ми», я маю на увазі й «ядро» громади — близько 200 людей, які регулярно відвідують наші заходи. Ми добре знаємо одне одного й підтримуємо. Новачків завжди вітаємо, запитуємо, чи їм щось потрібно.
⸻
— У Нойштадті багато літніх мешканців і новоприбулих. Чи відчутно це у громаді?
Так. У нас доволі високий середній вік. Раз на три місяці хтось із постійних парафіян фізично вже не може відвідувати богослужіння. Нових людей є, але їх менше, ніж тих, кого ми втрачаємо.
⸻
— Які події відбуваються на території громади?
Територія активно використовується не лише для наших заходів. Сюди часто приходять шкільні групи, організації, тематичні об’єднання. Є підготовча група для дітей та шкільний музичний гурт. Окрім великої зали, маємо невеликий будинок, відкритий для всіх, хто шукає простір для зустрічей.
⸻
— Часто кажуть, що в Нойштадті мало місць для спілкування. Але тут є такий простір.
Так, багато хто сприймає територію громади як маленьку оазу. Я теж маю таке відчуття. Ми започаткували формат «Відчинена церква» — і часто бачу, як люди заходять просто побути в тиші чи перепочити. Це дуже зворушує.
⸻
— Але все ж потрібна певна сміливість, щоб зайти сюди…
Саме тому важливо, щоб діти знайомилися з цим місцем змалку: коли приходять групи з дитсадків чи шкіл — це чудово працює.
⸻
— Чи співпрацюєте ви з іншими громадами?
Так.
⸻Маємо багато спільних проєктів із громадами, які проводять у нас служби чи інші заходи. У нас добрі стосунки й з Ісламським культурним центром. Вони приходять до нас, ми — до них; ми молимося разом і організовуємо події.
У вірі в Бога маємо спільну основу. Із цього випливають деякі цінності: шанування свят, важливість родини — хоч ми часто розуміємо це по-різному. Люди з мечеті дуже відкриті до діалогу, а ми прагнемо зрозуміти відмінності. Часто в нас більше спільного з ними, ніж із деякими християнськими течіями, зокрема євангелістськими.
⸻
— Ви працюєте тільки на території громади чи виходите в місто?
Так, виходимо. Наприклад, разом із партнерами ми започаткували формат «Довгий стіл». У різних житлових комплексах ставимо столи — і створюємо відкритий простір для спілкування: з їжею, напоями, можливістю поговорити. Ідея виникла після місцевих виборів 2024 року — хотіли створити місце, де люди могли б обговорювати проблеми й чути одне одного.
⸻
— Яку роль відіграє церква як простір?
Це духовне місце, де моляться вже століттями. Особливо ми відчули його значення під час пандемії: багато що неможливо було перенести в онлайн. На території церкви вирує життя — це простір взаємодії.
⸻
— Ви в Нойштадті майже два роки. Тут багато старожилів із теплом згадують перші роки району. Як ви це відчуваєте?
Місто створювали з величезними очікуваннями. У певному сенсі було майже неминуче, що щось піде не так (сміється). Нойштадт — дуже особистий проєкт: люди будували його власноруч, були частиною великої історії про «місто майбутнього».
Після об’єднання Німеччини багатьом було важко переосмислити свій досвід. Здавалося, життя мало ставати тільки кращим — та цього не сталося. Для багатьох це був болісний розрив очікувань.
⸻
— У Нойштадта непроста репутація…
Так. Часто чуємо, що мешканцям прикро через те, як негативно район сприймають ззовні. Вони дуже хочуть змінити цей образ. Водночас у багатьох є відчуття, що зміни відбуваються надто повільно.
Показовий приклад — Taubenbrunnen, символічний фонтан Нойштадта. Його демонтували на дев’ять років — абсурдна ситуація. У таких умовах складно зберігати відчуття власної гідності — і як людини, і як мешканця району.
Та водночас я бачу нову енергію. Молодші надихають старших. Але потрібні «містки»: для когось піти в арабську кав’ярню й замовити фалафель — це досвід, до якого ще треба звикати. Це питання ідентичності. Місць, де можна поїсти звичні страви, майже не залишилося. І це засмучує багатьох літніх людей. Хотілося б більшої різноманітності.
⸻
— Чого ви очікуєте від майбутнього району?
Я вірю, що Нойштадт може знову стати авангардним простором. Тут можна спробувати — і показати — як вибудовувати співжиття в непростих умовах. Це могло б стати новим джерелом самоусвідомлення й мотивації.
Мені хочеться бути частиною цих процесів. Незабаром ми переїдемо сюди жити. Я рада, що мої діти зростатимуть у Нойштадті: це гарне місце. Я — фанатка Нойштадта. І не єдина.
Усі інтерв’ю з циклу «Unterhaltungsanfrage» можна прочитати на сайті:
unser-haneu.de/unterhaltungsanfrage
Всі інтерв’ю тут:
our-haneu.de/запит на розваги
Результати дослідження Анни-Лени Венцель про канали зв’язку в Галле-Нойштадті будуть опубліковані в серпні в журналі Südpark-Magazine: