Шкільна соціальна робота в Саксонії-Ангальт постала перед невизначеним майбутнім. Адже в середині 2028 року завершується фінансування багатьох посад за кошти ЄС. Рішення потрібно ухвалювати вже зараз — лише так можна гарантувати довгострокове фінансування та втримати фахівців. Проте уряд землі та муніципалітети перекладають відповідальність за цю кризу одне на одного. З якими викликами стикаються шкільні соціальні працівники та чим обернеться згортання цієї ініціативи для Нойштадта — читайте в нашому матеріалі.
Щоранку Дженні Янко починає свій робочий день зі списку справ. Та хоч би що вона планувала, усе завжди йде не за сценарієм. Уже десять років вона працює шкільною соціальною працівницею в Галле-Нойштадті, у початковій школі на Кастанієналеє. Янко любить свою роботу: вона різноманітна, дає багато свободи та має гнучкий графік. Вона б із радістю більше часу приділяла шкільному саду чи організації мистецьких проєктів, але на це просто бракує часу.
Левова частка її обов’язків — це екстрене реагування на кризи. Наприклад, коли учні відмовляються йти на урок або зривають заняття настільки, що його неможливо продовжувати. У таких випадках потрібно розмовляти з дітьми та вислуховувати їх, щоб зрозуміти, що саме їх турбує. Часто це звичайні повсякденні ситуації, як-от сварка між друзями. Речі, які дорослим здаються дрібницями, у світі дітей мають величезне значення.
Мати поруч людину, якій можна довіритися, — надзвичайно важливо для школярів. Шкільні соціальні працівники — це той «соціальний клей», який утримує школу як єдине ціле. Янко дуже допомагає те, що вона знає на ім’я всіх дітей, а часто — ще й їхніх батьків, братів чи сестер. Шкільна соціальна робота — це насамперед вибудовування стосунків, а на це потрібен час.
«Мова – одна з наших найбільших перешкод»
Дженні Янко
Якщо розмова проходить вдало, дитина може повернутися до класу. Якщо ж ні — доводиться викликати батьків. І їм Янко теж має приділяти увагу. Наприклад, коли вони без попередження, часто просто на ходу, хочуть обговорити з нею заповнення документів для центру зайнятості. Майже всі учні цієї школи живуть у родинах, які залежать від соціальних виплат. Утім, це ще не найбільший виклик.
Ян Мецнер і Дженні Янко працюють шкільними соціальними працівниками в Галле-Нойштадті та розповідають нам про виклики, з якими стикаються у шкільних буднях.
«Мовний бар’єр — одна з наших найбільших перепон», — зазначає Янко. Коли десять років тому вона лише починала тут працювати, частка дітей із міграційним минулим у школі становила 30 відсотків, а нині сягає 86. Тут разом навчаються діти 29 національностей. Із 358 учнів школи майже третина потребує особливої підтримки: це діти з порушеннями поведінки, аутизмом або РДУГ (розладом дефіциту уваги та гіперактивності). Багато з них також мають труднощі з читанням і письмом або ж не можуть розв’язати найпростіші математичні задачі. Такі учні потребують особливого підходу та супроводу. Навіть ті діти, яким було б краще у спеціалізованих закладах (Förderschulen), навчаються в початковій школі на Кастанієналеє на умовах інклюзії. Зокрема й тому, що спецшколам просто бракує місць.
До того ж багато учнів залишаються без офіційного діагнозу, адже для його підтвердження дитина має провчитися в німецькій школі щонайменше рік. При цьому не береться до уваги, чи взагалі готові діти до навчання на момент вступу до школи. Саме тому вивчення мови в першому класі має бути абсолютним пріоритетом. «Але нам також потрібні уроки, спрямовані на цілеспрямований розвиток двомовності», — переконана Янко.
Крім того, діти часто ростуть у сім’ях зі складними життєвими обставинами. Багато братів і сестер, тіснява, відсутність власної кімнати чи тихого куточка для виконання домашніх завдань — усе це означає для дітей постійний стрес. До цього додаються психологічні травми: втеча від війни, вимушене переселення, насильство чи втрата рідних. На думку Янко, щоб допомогти дітям пропрацювати цей досвід, потрібен сильніший психологічний супровід у школах та тісніша співпраця з дитячими психотерапевтами.
Кожен другий замислюється про зміну роботи
Янко цінує різноманітність у своїй роботі: жоден день не схожий на попередній. Проте чи зможе вона працювати тут вічно — не впевнена. «Після 10 років мене вже нічого не може шокувати». Навіть тоді, коли матері опиняються у притулках для жінок або коли дітей забирає поліція. Це поодинокі випадки, вони трапляються не щодня, але Янко думає про них навіть після закінчення робочого дня. Те, що їй справді допомагає, — це згуртованість колективу та підтримка родини.
По всій Німеччині майже кожен другий шкільний соціальний працівник замислюється над зміною професії. Про це свідчить дослідження Університету прикладних наук Саару (HTW Saar), попередні результати якого першою опублікувала розслідувальна платформа Correctiv. Основні причини такого кроку: емоційне виснаження, брак визнання та відчуття боротьби сам на сам із проблемами.
При цьому Янко може вважати себе щасливицею, адже в її колективі є ще один шкільний соцпрацівник. У Галле-Нойштадті майже кожна школа має дві посади на повну ставку. Взагалі-то кожна школа в Галле повинна мати щонайменше одного соціального працівника, але на практиці цього немає через міський алгоритм розподілу кадрів. Він враховує такі фактори, як частка учнів з особливими освітніми потребами або тих, кого залишили на другий рік. Крім того, важливу роль відіграє середовище: частка молоді, батьків-одинаків або людей із міграційним минулим у певному районі. Також до уваги беруться заходи молодіжної опіки (наприклад, допомога у вихованні від відомства у справах молоді) та кількість отримувачів соціальної допомоги (Bürgergeld). Як наслідок, з’ясовується, що найбільша потреба в кадрах саме в Галле-Нойштадті.
Багато учнів початкової школи на Кастанієналеє переходять до п’ятого класу сусідньої загальноосвітньої школи (Gemeinschaftsschule), з якою вони ділять спільне подвір’я. Саме тут працює шкільним соціальним працівником колега Янко — Ян Мецнер.
Коли учні входять у підлітковий вік, вони вже не терплять усього підряд. Підлітки стають впевненішими, дехто ігнорує авторитети та прогулює уроки. З іншого боку, деяким учням на заняттях просто нудно, і тоді вони починають їх зривати. Часто це пов’язано з тим, що вони ростуть у сім’ях, далеких від освіти, де успіхи в школі не мають великого значення. «Якби ці школярі походили з освіченого середовища, вони б навчалися в гімназії. А так їм, по суті, не потрібно докладати жодних зусиль, щоб залишитися в нашій школі, тож вони можуть просто робити казна-що», — каже Мецнер. У таких випадках допомагає лише чітка й зрозуміла комунікація, а також відкрите й шанобливе ставлення. Ці ж рекомендації Мецнер дає і вчителям. «Наші учні дуже прагматичні. Якщо вони розуміють, що навчальний матеріал їм більше ніколи не знадобиться, вони його просто ігнорують. Їх мотивує лише довіра до вчителя — віра в те, що це справді важливо. Школярі надзвичайно гостро реагують на те, що їх приймають, що їх хочуть бачити у школі та в класі, що їм раді як учням».
Фінансування добігає кінця
Дослідження HTW Saar також засвідчило: у масштабах усієї Німеччини Саксонія-Ангальт пасе задніх за кількістю безстрокових трудових договорів. Усе тому, що левова частка фінансування шкільної соціальної роботи в цій федеральній землі є проєктною і спирається на кошти Європейського соціального фонду (ЄСФ). Саме так фінансуються 50 посад у Галле, зокрема й робочі місця Янко та Мецнера. Однак подальше виділення грошей із ЄСФ опинилося під загрозою. Поточний період фінансування завершується 31 липня 2028 року, і що буде далі — невідомо.
Утім, уже зараз наявних коштів бракує, аби покрити реальну потребу в кадрах. Місто Галле додатково співфінансує 12 посад на 40 відсотків, а ще майже 13 — повністю утримує власним коштом. Усі шкільні соціальні працівники в місті на Заале працевлаштовані через недержавні організації. І хоча Янко має безстроковий контракт, навряд чи роботодавець платитиме зарплату, якщо фінансування посади припиниться. Тож фахівцям загрожує скорочення — і це попри те, що шкільних соцпрацівників скрізь катастрофічно бракує, а багато вакансій залишаються відкритими.
Саме тому профільні асоціації, профспілки та муніципалітети вже не перший рік вимагають від уряду землі дати соцпрацівникам та їхнім організаціям упевненість у завтрашньому дні. Це допомогло б, зокрема, зупинити відтік кадрів. Наприкінці жовтня це питання порушили в міській раді Галле: у міжпартійній резолюції депутати закликали уряд землі гарантувати стабільне фінансування шкільної соціальної роботи з регіонального бюджету та закріпити її статус у законодавстві землі. Документ ухвалили одностайно (депутати від ХДС та АдН утрималися). Кілька років тому поняття шкільної соціальної роботи вперше чітко прописали в Соціальному кодексі Німеччини. Уточнювати деталі має земельне право, проте в Саксонії-Ангальт відповідної норми досі немає.
Гендрік Ланге («Ліві») закликає уряд землі забезпечити довгострокове фінансування шкільної соціальної роботи. © Йонатан фон Козеріц
Один із тих, хто прагне це змінити, — Гендрік Ланге, депутат міської ради та ландтагу від Лівої партії. Ми зустрічаємося з ним у його виборчій приймальні в Нойштадті, що в районі «Ам Гастроном». Ланге також підтримує резолюцію міськради. На його думку, профінансувати шкільну соціальну роботу можна було б за рахунок коштів із незаповнених вакансій учителів. Сподіватися на черговий етап фінансування з Європейського соціального фонду (ЄСФ) політик вважає безвідповідальним. Адже європейські гранти виділяються під конкретні проєкти і не розраховані на постійні видатки.
До того ж уряд землі та муніципалітети вже зараз змушені співфінансувати програму: 60 відсотків коштів надходить від ЄС, 30 — виділяє земля, а 10 відсотків лягає на плечі місцевих бюджетів. Причому цьому розподілу передували палкі суперечки між земельною та місцевою владою.
За словами Ланге, також потрібні чіткі норми в земельному Законі про допомогу дітям та молоді. Лише так можна гарантувати, що шкільних соцпрацівників не змушуватимуть виконувати невластиві їм обов’язки, як-от репетиторство чи заміна вчителів на уроках. Проте уряд землі не вбачає в цьому своєї зони відповідальності: там стверджують, що шкільна соціальна робота вже достатньо врегульована законодавчо, а реформа федерального Соціального кодексу не зобов’язує їх створювати додаткову правову базу. Останні зміни до Закону про допомогу дітям та молоді внесли в жовтні, і шкільна соціальна робота в ньому взагалі не згадується — попри те, що в коаліційній угоді земельний уряд обіцяв перевести її в Саксонії-Ангальт на постійну основу.
Шкільна соціальна робота — це обов’язок
Ян Кеперт, професор Вищої школи Келя та експерт із соціального права, категорично не згоден з позицією уряду землі. У Соціальному кодексі федеральний центр свідомо відмовився від детального регулювання, очікуючи, що федеральні землі скористаються своїм правом на законодавчу ініціативу. Директив щодо фінансування та адміністративних приписів недостатньо, і припинення фінансування стало б очевидним порушенням закону. Однак Берлін не може змусити землі внести відповідні норми до свого законодавства. Тим не менш, шкільна соціальна робота є обов’язковим завданням, яке мають забезпечувати муніципалітети. Хоча індивідуального права на шкільну соціальну роботу, яке можна було б відстояти в суді, не існує, недержавні організації у сфері допомоги молоді можуть принаймні вимагати об’єктивного та неупередженого розгляду своїх заявок на фінансування. «Було б грубим порушенням закону відхилити заявку через відсутність грошей. Адже гроші мають бути», — зазначає Кеперт.
Мецнер налаштований оптимістично: він вірить, що фінансування якось продовжиться і ніхто всерйоз не ставитиме шкільну соціальну роботу під удар. «Ніхто ж не дурень. Це було б пострілом собі в ногу». Від превентивної роботи шкільних соцпрацівників виграють передусім поліція та відомства у справах молоді. Хто ж захоче, щоб ситуація вийшла з-під контролю?
Якщо ми хочемо зберегти шкільну соціальну роботу в Саксонії-Ангальт, діяти треба вже зараз, переконаний Ланге. Адже восени 2026 року відбудуться вибори, і через пізнє формування уряду ухвалення бюджету перенесеться на 2027 рік. Крім того, постає питання, хто саме сформує наступний уряд. «Альтернатива для Німеччини» (АдН) залюбки б узагалі згорнула шкільну соціальну роботу. Депутат ландтагу від АдН Ганс-Томас Тільшнайдер називає її «паразитичною системою» — це риторика в дусі заяв про «старі партії» та «брехливі ЗМІ». Згідно з опитуваннями щодо виборів до ландтагу, підтримка АдН сягає 40 відсотків (станом на жовтень 2025 року). Якщо кілька партій, як-от СДПН, «Зелені», ВДП або Альянс Сари Вагенкнехт (BSW), не подолають 5-відсотковий бар’єр, цілком імовірним стане одноосібний уряд АдН. Щоб покінчити зі шкільною соціальною роботою, цій партії навіть не доведеться нічого робити — достатньо буде просто дозволити програмі фінансування завершитися.
Тим часом Янко очікує від політиків не лише довгострокового фінансування та нових робочих місць, а й зменшення бюрократії. Значну частину її часу з’їдає оформлення заявок на фінансову допомогу для оплати спортивних секцій, шкільних поїздок чи репетиторства. Якщо батькам бракує якихось документів, процес гальмується, і рішення видаються із запізненням. При цьому ані батьки, ані репетиторські центри не готові платити наперед. Усе це б’є по освітніх можливостях дітей. Янко вважає, що натомість було б доцільно запровадити фіксовані суми на кожну дитину на навчальний рік.
Крім того, шкільні соціальні працівники, чиї посади фінансуються з фондів ЄСФ, зобов’язані скрупульозно документувати свою діяльність: зі скількома учнями, батьками чи вчителями вони поговорили, що з цього було профілактикою, а що — втручанням у кризову ситуацію? Скільки індивідуальних випадків вони ведуть? Проте одними лише цифрами успішність роботи не виміряти, вважає Янко, адже головне — це якість вибудуваних стосунків. До того ж, щоб отримати фінансування на свою посаду, вона має розробляти концепцію на кожен новий грантовий період, як і її колега по школі. Але роблять вони це окремо одне від одного, оскільки її колега працює від іншої організації. Одна школа, дві різні концепції.
Якщо до кінця робочого дня Янко вдається виконати два-три пункти зі свого списку справ, вона вже вважає це успіхом. Єдина незмінна річ — це фінальне документування щоденної роботи. Звісно ж, для щомісячного звіту.